понедельник, 10 января 2011
Президент України оголосив 2011 рік Роком української освіти, який розпочнеться із з’їзду педагогів України. Станіслав Ніколаєнко (голова Громадської ради освітян і науковців України, академік Російської академії освіти) проаналізував, які проблеми зараз є найсуттєвішими для української освіти.
читать дальшеВ першу чергу Станіслав Ніколаєнко звертає увагу на те, чи є в української системи освіти необхідні нормативні документи, які регулюють її діяльність. Звісно, такі документи є – це Конституція і ряд законів прямої дії. Але чимало державних програм вже застаріли, а нові ще не розроблювались. Ряд програм «Інформатизація освіти», «Наука в університеті», «Школа майбутнього», «Вчитель», «Обдаровані діти» тощо не працюють.
У зарубіжних країнах активно розроблюються освітні програми для оновлення та розвитку середньої та вищої освіти. Зокрема, у Росії ініціюються національні проекти дослідницьких університетів, наприклад стосовно школи майбутнього. А що є в Україні? Найперше, слід радикально змінити ставлення держави, її еліти, місцевої влади та бізнесу до освіти. Сьогодні вже не примхою, а необхідністю стає необхідність чітко сформувати норму про автономію, самоврядність навчальних закладів в Законі «Про освіту», в інших законах прямої дії.
На відміну від традиційної освітньої моделі, що базувалася на пріоритеті простого засвоєння та відтворення інформації, головною метою навчання в XXI столітті стає всебічний розвиток людської особистості як рівновеликої цінності. До цього нас спонукає головна педагогічна ідея сучасності — освіта впродовж життя.
Великий педагог — наш земляк К.Ушинський називав добре систематизовані, відібрані знання, засвоєні людиною, розумом. В Україні ще не повністю сформовано науково обґрунтований системний підхід до відбору знань як у середній, так і вищій школі.
Серйозність цієї проблеми, її вирішальний вплив на якість усього освітнього процесу вимагає ухвалення спеціальної цільової державної програми «Зміст освіти», координації зусиль академій наук, вишів, педагогів-практиків, створення потужного науково-методичного центру. До цієї роботи мусило б долучитися Міністерство закордонних справ, оскільки слід оперативно узагальнювати і міжнародний досвід. Наступним завданням має стати пошук ефективних, інноваційних методів викладання і виховання, апробація нового, ефективна практика. Освітнє відомство мусить чітко формувати державні завдання — замовлення на важливо актуальні проблеми освіти і виховання, а АПН — досліджувати, вивчати ці проблеми, давати відповіді на нагальні питання, розробляти рекомендації тощо. Серед них — безпритульність, сімейне виховання, небажання молоді навчатися, різкий сплеск насильства та ін.
Давно назріла проблема реалізації національного проекту «Електронна і медіаосвіта». Особливо це важливо для людей із вадами розвитку. Державна програма інформаційних і комунікаційних технологій в освіті на 2005—2010 роки вичерпала себе. Наявна комп’ютерна техніка в школах і ПТУ і навіть у вишах застаріла щонайменше наполовину. Слід вирішити до кінця проблему доступу до інформації, завершити розбудову інформаційного освітньо-наукового проекту «Уран» на базі КПІ, створити «Острів знань» для школярів, студентів, де б в електронній формі з кожного предмета був би весь необхідний навчальний комплект.
Слід раз і назавжди впорядкувати процес підручникотворення. Доцільно було б випускати з кожного шкільного предмета базовий державний підручник, який би писали найкращі вчені й педагоги-практики. Інші автори на приватній основі готували б альтернативні підручники.
(За матеріалами газети "Дзеркало тижня" - )
@темы:
Освіта,
Україна